Не дайте близьким завадити вам бути щасливим у роботі

Сьогодні розкажу як найрідніші близькі люди, які дійсно щиро бажають вам добра, можуть позбавити вас можливості добитися успіху у житті. Я вже писав, що для того, щоб позбутись панічних атак важливо займатися тією справою, яка тобі подобається, навіть якщо спочатку все здається дуже складно, нереально і приносить мало коштів. Не потрібно нікого слухати, крім свого серця і не питати порад у знайомих чи навіть найближчої родини, бо те, що відчуваєте ви – це основа і вам краще знати, що ви хочете робити, а думки рідних – це їхні думки, що базуються на їх досвіді і ставленні до життя, а досвід у кожного різний.

У мене був період, коли я зайнявся улюбленою справою, але тоді займався нею як хобі і коли воно почало приносити непоганий прибуток, а основна робота приносила хоч і більше грошей, але разом із тим постійний стрес, не подобалася мені і потім під час неї і великою мірою і через неї почали траплятися панічні атаки я вирішив цю роботу покинути, а хотів щоб хобі стало основним джерелом прибутку, присвятивши йому основний час. Я дурний вирішив порадитися із рідними і «поплакався» яка в мене зараз погана робота і як класно робити те, що я хочу. І що? Ніхто мене не зрозумів, навпаки, сказали що я все видумую, ніякого стресу немає, говорили що я добре заробляю, а моє хобі не здатне бути роботою. Відтоді ПА стали траплятися все частіше і витримавши ще близько року у тому ненависному банку, я звільнився із хворою нервовою системою. Спав по 16 годин протягом першого місяця після звільнення, не міг дивитись телевізор, нервував у публічних місцях і громадському транспорті, дуже мучився після випитого алкоголю і відтоді панічні атаки стали час від часу моїми супутниками. Це було 5 років тому. Якби я тоді, коли ще був здоровий покинув ту дурну роботу і почав робити те, що хочу, то я впевнений, що зараз я заробляв би досить гарні гроші, мав би сім’ю, був би щасливий і не знав би, що таке панічні атаки. Рідних винуватити я не можу, тому що рішення все рівно було за мною, але я надто пізно його прийняв через слабку силу волі, невпевненість і свої страхи і ось у що це все вилилось. То ж якщо ти зараз у такій ситуації як тоді був я і шукаєш як швидко змінити ненависну роботу – не вагайся і дій так як велить тобі серце, інакше все рівно прийдеш до того тільки набагато пізніше і втратиш купу часу як втратив колись я.

Після звільнення я не міг нормально працювати і довгий час лише розважався і серйозно не відносився до роботи. У мене з’явились погана звичка дуже часто розважатися з друзями і був взагалі відсутній режим дня. Я фактично не думав про майбутнє, не займався своїм хобі, котре могло вже тоді перерости у роботу. Якісь певні намагання почати працювати над своїм іноді з’являлися і якби я тоді зробив усе що замислив, зараз теж було б все інакше, але мені заважала власна невпевненість у своїх силах. Я вирішив поїхати закордон, знайшов там офісну роботу, але нервова система вже була хвора, робота монотонна і важка і я знову почав відчувати ПА, щоб їх знівелювати я почав пити алкоголь, бо не знав тоді що зі мною, а алкоголь трохи мені допомагав на певний час, а потім і взагалі «добив» хвору нервову систему. І вкінці я залишився ні з чим – приїхав додому і опинився там, і з тією ж сумою грошей де і був 4 роки тому. Проаналізувавши все своє життя, я почав робити те, що приносило і задоволення і прибуток – оте моє давнє хобі. І вже за три місяці я почав заробляти удвічі більше ніж середня зарплата в місяць і тут на мене чекав удар – панічні атаки, стрес, розставання з дівчиною – коротше кажучи я не знав що таке ПА, що зі мною відбувається і працював розумово, перенавантажуючи свою нервову систему. На півтора місяці я «вибув» із колії роботи, зате після психолога я зрозумів що зі мною і почав працювати над собою. Почав притримуватись режиму дня, і не зважаючи на довгий ремонт вдома старався робити і зарядку і фізичні навантаження і працювати над своїм хобі, яке стало роботою і почало приносити прибуток.

Не дайте вашим близьким завадити вам бути щасливими у роботі

І ось добираюсь до головного. Символічний «удар в спину» іде від рідних коли не чекаєш. Вони підтримують, переживають, але по-своєму – у міру свого розуміння. Коли я за свої зароблені кошти протягом півтора місяця купив гірський велосипед, смартфон, екшн камеру, квадрокоптер і купу дріботні типу лампочки-економки, якась їжа і таке інше – то це до уваги не береться, але бажаючи тобі добра, всі рідні хочуть, щоб ти ішов працювати на «нормальну» роботу – «як усі» і неважливо, що я лишень почав робити те що хочу і вже заробляю вдвічі більше як середня зарплата в країні, все це до уваги не береться. Найгірше те, що цих грошей поки що мало, щоб зняти собі окреме житло і повноцінно працювати окремо, але я до цього прагну і я цього досягну. Аргументи рідних стають дедалі частішими і сильнішими – то ніби жартома, то і всерйоз і іноді так і хочеться крикнути – я вже одного разу вас послухав і що з того вийшло? Але ж справа у мені, а не в рідних, просто у них такий світогляд. Ніхто ані разу не підійшов і не поцікавився що саме я роблю, як я заробляю, я не пояснював, що у мене є перспектива заробляти більше і більше, а не отримувати фіксовану «пайку» щомісяця, яку з’їсть інфляція, що є перспектива мати пасивний дохід – все це пусте. Два місяці щодня був як не ремонт то перестановка меблів і ти ніби і не робиш нічого важливого, але і спланувати день нормально не можеш, та і на роботу це теж не схоже, потім почались сільгосп роботи у селі, а коли нарешті «розвиднилось» і почав робити те що хочу сплановано і щодня, як повноцінну роботу, то у рідних закінчилась відпустка і вони ходять на роботу, а я працюю вдома і їм мене ніби шкода, і ніби щось не так і починаються «поради» по роботі. Це їхнє бачення, а не моє. Мені і лікар сказав, що найближчі пів року краще не будувати грандіозних планів і по роботі в тому числі. Я не хочу ні на яку роботу «на дядю», я не хочу їхати ні за який кордон, я хочу робити те, що мені подобається і я знаю, що якщо я буду дисциплінований і працюватиму постійно я досягну тут неабиякого успіху, але мені потрібен час, який  нарешті вирішив присвятити тій роботі, яку люблю і хочу робити. Я зароблю тут набагато більше ніж за тим кордоном і почуватиму себе комфортно. Я більше не зроблю такої помилки як раніше, не послухаю нікого крім себе, я впевнений у тому що я хочу і впевнений у собі, якщо ж у мене не вийде, то за це рішення відповідальність нестиму тільки я сам, а якщо захочу піти на роботу «на дядю», яких уже перетерпів чи поїхати працювати закордон, то зможу це зробити і пізніше. Я розумію, що рідні переживають бо час летить, але саме зараз я намагаюсь зробити дві справи – видужати і забезпечити основу свого майбутнього, а якщо я піду на якусь «нормальну роботу» то через певний час покину її і повернуся до того, що роблю зараз тільки знову втрачу час. Можливо їм небайдужа думка родичів, сусідів, знайомих? Можливо їм і небайдужа, але мені на ту думку байдуже і я знаю що роблю.

Дивним є те, що всі рідні визнають мене розумним, бо і роботи у мене були престижні, але я їх ненавидів і в школі вчився на відмінно і в університеті мав успіхи і знаю декілька мов, але коли доходить до обґрунтованої мною позиції що я можу робити те, що я хочу, що я можу поступово створити власну справу і вже її маю, просто можу і хочу розвинути її у більших масштабах, – найближчі люди мені не вірять. Вони цього не показують, але це видно по їх поведінці. Як так може бути я не знаю, але від тої зневіри стає не по собі і якось прикро. Вірить і знає лише одна сестра, яка сама працює у схожій сфері. Але я на своєму шляху цього разу і не відступлю від того, що хочу робити. Сподіваюсь, мій досвід буде корисний і вам, якщо ви сумніваєтесь і зараз читаєте цю статтю – плюньте на думку інших і слухайте своє серце, воно не обмане, бо воно знає що для нього – тобто і для вас – краще.

Читай далі: Панічні атаки допомогли мені змінити життя на краще – я кайфую від цього!

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *