Передумови виникнення панічних атак у мене

Усім спочатку раджу прочитати ці декілька сторінок. Це один із методів комплексної боротьби з Панічними Атаками. Це частина моєї особистої терапії – де я відкрив душу тобі – моєму читачу і заразом і собі. Я наче на сповіді розказав мабуть майже все, що мене турбувало ці роки. Не бійся, там небагато, але це важливо. Це один із методів терапії – де людина розказує про те що її турбує зараз, турбувало у минулому; таким чином глибинні страхи вивільняються і нервова система стає менш напруженою, а одні і ті ж самі думки, що по колу крутяться в голові або взагалі поступово зникають або стають незначними, дріб’язковими. А тобі, як читачу, після того як ти дізнаєшся як боротися із ПА, також раджу написати на аркуші паперу або надрукувати на моніторі власні глибинні причини виникнення ПА на твою думку. Те, що турбує, не дає заспокоїтись роками. Одним словом – написати на зразок того, як я написав нижче.

Панічні атаки не починаються без причини, самі по собі. Їм передує ціла сукупність факторів. Серед них багато чого – невпевненість в собі, чутливість до зовнішніх подразників, незадоволення своїм життям, страхи, тривоги, тобто усе, що спричиняє нам дискомфорт та заставляє нас жити у постійній напрузі, яку ми можемо навіть не помічати. На додачу до цього ми підсилюємо нашу тривожність підвищеними емоційними станами, намагаємось заглушити проблему алкоголем, який із часом лише ще більше розхитує нашу нервову систему; шкодять нервовій системі і цигарки. І от, настає момент, коли нервова система на межі виснаження і реагує на стрес Панічною Атакою. Часто перші ПА трапляються після сильного стресового стану – сварка, смерть близької людини, розставання із коханими, а також дуже часто на другий день після великої кількості випитого напередодні алкоголю, бо алкоголь приносить сильний стрес нашій нервовій системі, а якщо вона виснажена, нетренована, чутлива або і все разом взяте, то імовірність, що ПА трапиться є досить великою.

У мене, безсумнівно, були присутні фактори, що передували розвитку ПА, але я цього не розумів. Перш за все, це внутрішнє невдоволення собою – не добився в житті на певний момент того, що хотів, хоча гарно вчився у школі, непогано вчився в університеті, знав декілька іноземних мов, але не знайшов роботу за спеціальністю і пішов працювати продавцем побутової техніки у магазин. Це не подобалося ні мені, ні моїм батькам, але то була робота. Тут я вчився спілкуватися із різними людьми. Набув додаткових навичок, навчився ремонтувати мобільні телефони, підключати та настроювати Інтернет, супутникове ТВ і хоча це як не як розвиток, це не те, що мені хотілося і внутрішнє незадоволення було присутнє. Насправді, тут я теж отримав особистий розвиток, але моя проблема була у моєму особистому відношенні до ситуації – чому я тут, чому не досяг більшого, чому мої одногрупники такі і такі, а я – тут; що про мене подумають інші люди які мене знають? Насправді людям все рівно, вони зайняті своїми проблемами, а те який ти є – залежить від тебе і думок у твоїй голові. Я цього не розумів. Мені було на такій роботі дискомфортно і соромно. Особливо коли в магазин заходив хтось із вчителів або колишніх однокласників і тут за прилавком стояв я, колишній відмінник, із вищою освітою та знанням декількох іноземних мов – а зараз працюю звичайним продавцем-консультантом, розвантажую важку побутову техніку, фактично працюючи за копійки; в мої обов’язки входило і підмітання і відкидання снігу на вулиці взимку, що як я вважав, було досить соромно і такі моменти я любив заглушити сигаретою, бо вірив – вона мені допомагала стати іншим, більш «крутим» у тій ситуації, хоч на мить, а також я боявся щоб мене не побачив хтось із вищезгаданих вчителів, колишніх однокласників або знайомих моїх батьків за такою роботою. Боявся і соромився, при цьому працюючи у суспільному місці – магазині. Але розуміння що щось не так до мене не приходило, бо маючи 23 роки я часто проводив час на вечірках із друзями за випивкою. Невеликі зароблені гроші теж в основному ішли на це. Жилося одним днем. А коли приходив якийсь сумнів нераціональності і того, що треба щось міняти бо під лежачий камінь вода не тече, то він глушився думками – це все тимчасово, я працюю не просто продавцем, а в салоні передового мобільного оператора, я тут набуваю нових навиків. Про свою роботу було або соромно признатись одногрупникам, друзям з інших міст, або моя розповідь якось прикрашалась. В той час як багато одногрупників були десь закордоном, я був у своєму маленькому містечку, від якого не міг втекти фізично, бо не міг для початку втекти у себе в голові, в своїх думках. І в цьому теж полягало моє випробування, бо від себе не втечеш і найкращий, хоч і не простий варіант, було навчитися жити наперекір своїм страхам і комплексам у своєму маленькому містечку де майже всі один одного знають, а вірніше – позбутися цих страхів та комплексів.

Передумови виникнення панічних атак у мене

Ще одним важливим фактором, який гнітив душу також було намагання відповідати уявленням моїх батьків та рідних про мене, які в основному не збігалися із тим, що я відчував усередині. Я хотів піти навчатися на журналіста, писати, творити. Як вираження того ще у шкільному віці я власноруч спаяв із малопотужного радіо мікрофону, підсилювача та антени власну радіостанцію в ФМ-діапазоні, що працювала на половину нашого містечка. Крім передавача я зробив підсилювач звуку зі старого плеєра, підключив до нього мікрофон. Далі почала проявлятись творчість – на касетному магнітофоні я записував попурі пісень, робив заставки і джингли – без комп’ютера та Інтернету – і скажу, досить непогано виходило. Із дівчатами та хлопцями з двору зробили імпровізовану студію, де записували новини та вели ефір. Це я був у сьомому класі. Тривало усе декілька тижнів, і ні, нас Слава Богу не прикрили 🙂 – закінчились літні канікули, а потім я використав переноску, що йшла від квартири до місця дислокації передавача, як двухжильний провід для передачі звуку; мій батько про це не знав і підключив 220 В, як звичайну переноску – так згорів мій передавач, може і на щастя 🙂 . Пізніше, на уроках інформатики я розробив верстку газети і мріяв мати своє видання )) або хоча б писати статті, що приносило мені неймовірне задоволення – ще одне вираження того, чим хотів би займатись. А до того, ще будучи в 5-му класі я навіть виписав по «Каталогу періодичних видань» кольорову газету «Високий Замок» зі Львова, що тоді у провінційному містечку в середині 90-х було дуже незвично. Ще у глибшому дитинстві любив читати книги, а потім намагався писати власні – ще у 3 чи то 4 класі. Писав свої вигадки я у зошиті. Потім додому батьки звідкись принесли напівпрацюючу друкарську машинку, але на ній важко було друкувати та й друкарської ленти не було якісної і я обмальовував її чорним фламайстром, бо вона була суха, але то не допомагало. Ось так протягом шкільного віку «присікалась» уся моя тяга до творчості, бо часи були важкі – 90-ті, безгрошів’я. Ледве виживала тоді наша сім’я і я вдячний батькам, що вони змогли мене виховати і дати освіту. Проте піти вчитись на журналіста не вийшло, навіть не намагався, бо то надто дорого, тому вибрав компроміс – іноземні мови, філологія. Але бажання творити мене не полишало. Після 1-го курсу, будучи у програмі за обміном в Канаді, власноруч вчився створювати веб-сайти на безкоштовному хостінгу і створив перший новинний сайт свого міста. Він був недосконалий, але так втілювались мої бажання до журналістики і творчості. Закінчивши навчання і вже працюючи в магазині я знову взявся за своє – створення вебсайту, але вже Інтернет-радіо. Сайт створив, навчився створювати банери, зацікавивсь технологіями передачі аудіо. Радіо було створене і працювало в мережі Інтернет. Його слухали і в місті і навіть земляки в інших країнах. Але то було задоволення скоріше для душі, котре не приносило заробітку і не могло бути роботою. Плюсом було пізнання способів заробітку в мережі, зокрема контекстної реклами, перші спроби та помилки. І тут доля підкинула нову роботу – вакансія в банку.

Робота в банку була високооплачуваною, заробляв у декілька разів більше ніж до цього в магазині. Ще певний час паралельно займався підключенням Інтернету по вечорах після роботи. Робота в банку дала гроші. Проте сама робота не задовольняла. У вільний час все рівно цікавився заробітком в Інтернеті і зважив таки, що мені найкраще підходить створення сайтів. Почав вчитися створювати сайти професійно. Маючи кошти від роботи в банку тепер я міг купити хостінг, домен. Навчився деталей заробітку та розвитку сайтів. Сам створював доволі непогані дизайни для сайтів – тобто те, як сайт, власне, виглядає. В той час знову мене потягнуло створити новинний сайт свого міста, але вже професійний – тобто вкотре спрацювала давня дитяча мрія писати і творити. Я почав експериментувати і використовувати знання мов для створення сайтів для англомовної аудиторії – це було цікаво. Тут і почався перший серйозний прибуток, який хоча був у разів 6 менший ніж я мав у банку, але я мріяв про те, щоб мати свій офіс, писати в ньому статті для своїх сайтів, розвивати нові ідеї і радів від цього. Але заробіток був ще малий, а працював я над своїми сайтами хаотично і дуже мало часу. В банку стало працювати просто нестерпно. Вимагали працювати по 12 годин, в холодному приміщенні зимою -2 – +2, та спекою літом. Ставили величезні плани на оформлення кредитів. Часто дзвонили по корпоративному телефону, принижували словами, кричали. Якось я навіть під час відпустки на морі здригнувся коли почув стандартний дзвінок «Нокії», а після звільнення ще декілька місяців цієї мелодії без перебільшення боявся. Також в банку вираховували гроші із заробітної плати за погані копії своєї ж техніки, видумували різні штрафи, вимагали за свої кошти подавати рекламу в газету. Вимагали їздити по населених пунктах та клеїти там рекламу на стовпах. Одним словом, робота була нервова і в постійному стресі, то ж часто увечері ми заходили на пиво, а іноді і на щось «міцніше». Так нервова система стала пригнічуватись ще більше – від роботи, від алкоголю і від безвиході – я радився із батьками, рідними, казав що хочу покинути, але мене тримала висока заробітна плата і батьки теж говорили, що куди я піду, де я ще знайду таку оплачувану роботу. Я був безвольний, не старався щось змінити, жалів себе замість того щоб взяти себе в руки, продумати що я дійсно хочу від життя, чим хочу займатись, спланувати план дій на кілька місяців вперед, підготувати шляхи відступу і почати робити те, що хочу. Тому щодня я ішов на компроміс із собою і часто цей «компроміс» запивав після роботи алкоголем, щоб утекти від реальності, бо нормальна і сильна волею людина просто не в змозі терпіти всі ті знущання та приниження на роботі, а я не мав власної міцної сили волі. Не мав її ще зі школи і завжди «ішов на поводу» у сильніших характером друзів; дякувати Богу друзі траплялись майже завжди помірковані і я не потрапив у якусь халепу типу поганої компанії. Звичайно, не щодня, але пиво було в житті часто, а раз в тиждень – алкогольна гулянка з міцними напоями. Так мучив я себе майже 3 роки. Вже через рік такої роботи і стилю життя будучи на морі, де були несприятливі фактори – спека, алкоголь, зміна клімату – коли я їхав в автобусі уже додому, відчув перші легкі ознаки ПА – легке оніміння обличчя та неприємну тривогу і неспокій які десь за пів години минули. Я не надав значення. До першої серйозної і такої страшної ПА залишалось пів року.

Читай далі: Як почались мої панічні атаки

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *